Реабілітація засуджених у справі Спілки визволення України

11 серпня 1989 р. постановою Пленуму Верховного Суду УРСР було реабілітовано  учасників так званої Спілки визволення України у зв’язку з «відсутністю у діях засуджених складу злочину».

Показовий процес над «Спілкою визволення України» – масштабна фальсифікація радянських спецслужб наприкінці 1920-х років. Його спрямували проти провідних представників української науки, культури та духовенства, безпідставно закидаючи їм антирадянську діяльність. Завданням ОДПУ було знеславлення і знищення української інтелектуальної еліти.

Це була частина глобальної політики геноциду та стирання історичної пам’яті поневолених народів радянського союзу. У 1923 р. радянська верхівка, розуміючи свою неспроможність подавляти бунти в разі їх виникнення пішла на компроміс з підконтрольними народами і запровадила так звану політику коренізації, частиною якої була українізація. Цей вимушений крок було зроблено лише щоб зібратися з силами для подальшого зміцнення центральної влади та провадження великодержавної шовіністичної політики. Наприкінці 1920-х радянський диктатор Сталін вирішив що вже має достатньо важелів впливу, щоб придушити українську національну свідомість.

Хвиля арештів розпочалася ще наприкінці 1920-х років, а сам процес розгортався у березні-квітні 1930 року в тогочасній столиці УСРР — Харкові. Судилище влаштували безпосередньо в приміщенні Харківського оперного театру, яке переобладнали під залу засідань. Театр був вщерть заповнений глядачами, адже процес оголосили відкритим. Утім, публіка була суворо відібраною — здебільшого партійний актив та співробітники спецслужб, тобто особи перевірені й повністю лояльні режиму.

Перед судом постали 45 осіб — двоє академіків, 15 професорів, а також освітяни, редактори, бібліотекарі та навіть троє студентів. Політичне минуле 31 підсудного було пов’язане з різними українськими партіями: серед них були один прем’єр-міністр і двоє міністрів урядів УНР, а шестеро засідали в Центральній Раді. Крім того, 15 обвинувачених репрезентували наукову еліту, працюючи в системі Всеукраїнської академії наук. Серед відомих постатей – Сергій Єфремов (академік, віце-президент ВУАН, відомий діяч Центральної Ради – його проголосили головою СВУ), Володимир Чехівський, Андрій Ніковський, Людмила Старицька-Черняхівська. Усі звинувачені були визнані винними і засуджені до різних строків тюремного ув’язнення і заслання. 

Реабілітація 1989 р., в період Перебудови та Гласності, стала потужним ударом по легітимності радянського тоталітарного режиму. Вона наочно продемонструвала суспільству, що репресивна система СРСР від самого початку будувалася на терорі, шантажі та фальсифікаціях.

Видання з фонду НІБУ:

Геллетлі, Роберт. Ленін, Сталін і Гітлер: доба соціальних катастроф: [пер. з англ.] / Р. Геллетлі ; пер. А. Таращук. – Київ : Темпора, 2011. – 664 с.

Репресовані діячі Української Автокефальної Православної Церкви (1921-1939): біографічний довідник / І. В. Бухарєва [та ін.]. – Київ : Смолоскип, 2011. – 184 с. : іл.

Цвілюк, Семен Антонович. Українізація України: Тернистий шлях національно-культурного відродження доби сталінізму / С. А. Цвілюк. – Одеса : Маяк, 2004. – 200 с.

Бачинський, Дмитро Володимирович. Українізація 1920-х – початку 30-х років та інтелігенція: Навчальний посібник / Д. В. Бачинський ; Міністерство освіти і науки України, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича. – Чернівці : ЧНУ ім. Ю. Федьковича, 2010. – 175 с.

Улянич, Володимир Іванович. Терор голодом і повстанська боротьба проти геноциду українців у 1921-1933 роках / В. І. Улянич ; Межрегіональна Академія Управління Персоналом. – Київ : МАУП, 2004. – 82 с.