День піхоти ЗСУ

Історія піхоти — це фактично історія самої війни. Від античних фаланг до сучасних мобільних груп, піхота залишається «царицею полів». Історія піхоти починається з моменту виникнення перших організованих конфліктів, де вона виступала як базова та найбільш масова сила. В античну епоху піхота досягла свого першого розквіту завдяки грецькій фаланзі та римському легіону, які зробили ставку на залізну дисципліну та щільність строю. У середні віки значення піхоти тимчасово знизилося через домінування важкої лицарської кавалерії, проте вже в пізньому Середньовіччі швейцарські пікінери та англійські лучники довели, що організовані піші загони можуть успішно протистояти елітним вершникам. З появою вогнепальної зброї роль піхоти знову стала визначальною, що призвело до епохи лінійної тактики. Індустріальна епоха та Світові війни радикально змінили вигляд цього роду військ, змусивши піхоту перейти від яскравих мундирів до камуфляжу та окопної війни. Винахід кулемета зробив відкриті атаки неможливими, а поява бронетранспортерів перетворила піхоту на моторизовану силу, здатну швидко пересуватися разом із танками. У сучасному світі піхота залишається єдиним родом військ, здатним до повного контролю над територією та ведення бою в складних умовах міської забудови чи густих лісів. Сьогоднішній піхотинець — це високотехнологічний фахівець, озброєний не лише стрілецькою зброєю, а й засобами нічного бачення, зв’язку та дронами. Незважаючи на розвиток технологій, саме піхота ставить фінальну крапку в будь-якому конфлікті, фізично займаючи позиції ворога.

Історія української піхоти бере свій початок ще з часів Київської Русі, де піші дружинники та ополчення складали основу війська і були особливо важливі під час облог фортець та боїв у лісистій місцевості. Проте справжнім національним символом стала піхота козацька, яка в XVI–XVII століттях вважалася однією з найкращих піхот Європи. Козаки майстерно поєднували вогнепальну зброю з мобільними фортифікаціями, зокрема знаменитим табором із возів, що дозволяло їм успішно відбивати атаки переважаючої кавалерії у відкритому степу. Їхня тактика засідок, нічних нападів та швидкого окопування заклала фундамент для майбутніх поколінь українських воїнів.

У період Першої світової війни та визвольних змагань початку XX століття традиції піхоти відродилися в лавах Українських січових стрільців та Армії УНР. Українська піхота того часу демонструвала надзвичайну стійкість у складних оборонних операціях, часто діючи в умовах гострого дефіциту набоїв та спорядження. Пізніше, під час Другої світової війни, досвід партизанської боротьби Української повстанської армії продемонстрував здатність піхотних з’єднань роками протистояти регулярним арміям двох тоталітарних режимів, використовуючи знання місцевості та мережу підземних криївок.

Важливість української піхоти набула критичного значення з початком російської агресії 2014 р. та повномасштабного вторгнення 2022 р. Вона виступає хребтом усієї оборони, приймаючи на себе прямі удари артилерії та авіації ворога.

День піхоти ЗСУ щорічно відзначається 6 травня. Святкування започатковано указом Президента України від 19 квітня 2019 р. з метою вшанування мужності та героїзму воїнів піхотних підрозділів Сухопутних військ Збройних сил України, виявлених у боротьбі за свободу, незалежність та територіальну цілісність України, а також започаткування сучасних військових традицій. 

Видання з фонду НІБУ:

Шаменков, Сергій. Піхота українських гетьманів XVII – поч. XVIII ст. Одяг, спорядження, зброя та клейноди / С. Шаменков. – Київ : Темпора, 2010. – 145 с. : іл. – Загол. : Піхота українських гетьманів XVII – поч. XVIII ст..

Мамалуй, Олександр Олексійович. Воєнний щоденник (2014–2015) / О. О. Мамалуй. – Харків : Фоліо, 2018. – 283, [4] с. : іл. – (Воєнні щоденники). 

“Едельвейси”: історії хоробрих 2022–2024 / . – Ужгород : Рік-У, 2024. – 216 с. : іл. 

Однороженко, Олег Анатолійович In hoc signo vinces. Історія підрозділів сухопутних військ збройних сил України в знаках і символах / О. А. Однороженко, О. В. Руденко, О. Є. Шереметьєв ; авт. передм.: О. С. Сирський, О. О. Павлюк, М. В. Драпатий. – Харків : Фоліо, 2024. – 396, [1] с. : іл., фот. – (Книжки війни).