Вбивство Степана Бандери

15 жовтня 1959 р. в Мюнхені (Німеччина) агент радянського КДБ  Богдан Сташинський здійснив замах на життя Степана Бандери — провідника Організації Українських Націоналістів (ОУН). Це вбивство стало однією з найвідоміших та найзухваліших операцій радянських спецслужб проти лідерів українського визвольного руху.

На той час Степан Бандера під псевдонімом Штефан Попель мешкав із родиною у під’їзді будинку №7 на вулиці Крайтмайрштрассе. Саме там Сташинський вистрілив йому в обличчя зі спеціального пістолета. Зброя випускала струмінь розчину ціаністого калію, що спричинило швидке отруєння.

О 13:05 Степана Бандеру знайшли ще живим, але у важкому стані. Він помер дорогою до лікарні. Первинною версією смерті, яку висунули німецькі медики, був серцевий напад, який призвів до падіння та травми голови.

Проте результати розтину, оприлюднені 19 жовтня, засвідчили, що причиною смерті стало отруєння ціанідом. Це відразу породило дві основні версії слідства: самогубство або вбивство. Соратники Бандери одразу заявили про політичне вбивство, яке організувала Москва: радянські спецслужби вже неодноразово намагалися ліквідувати лідера ОУН.

Правда про вбивство відкрилася лише за два роки. 13 жовтня 1961 р. виконавець злочину, агент КДБ Богдан Сташинський, сам здався поліції Західного Берліна. Він зізнався у вбивстві не лише Степана Бандери, але й іншого лідера українських націоналістів — Лева Ребета. Його він «ліквідував» у 1957 році таким самим методом.

Сташинський детально розповів про підготовку операції, яка здійснювалася за безпосереднім наказом голови КДБ Олександра Шелєпіна та першого секретаря ЦК КПРС Микити Хрущова.

19 жовтня 1962 р. німецький суд засудив Богдана Сташинського до 8 років ув’язнення. Під час судового процесу було встановлено, що головним обвинуваченим у справі є радянський уряд у Москві, який використовував терористичні методи для усунення політичних опонентів.

Цей злочин назавжди увійшов в історію як свідчення методів, якими Кремль вів (і досі веде) боротьбу проти української державності. Ліквідація політичних опонентів за кордоном та використання отрути як знаряддя вбивства стали трагічною візитівкою радянських, а згодом і російських спецслужб, демонструючи тяглість імперських практик усунення тих, хто кидає виклик Москві. 

Видання з фонду НІБУ: 

Курико, Віра. Убивство на сходах: останні роки Степана Бандери : графічна повість / В. Курико ; худ. Л. Касьяненко. – Харків : Віват, 2025. – 64 с. : цв.ил. – (Мальопис).

Фаріон, Ірина. Степан Бандера – практик, теоретик, містик національного руху : [9 звукових лекцій] / І. Фаріон. – Івано-Франківськ : Місто-НВ, 2009. – 1 с. – Додаток до книги Фаріон І. “Степан Бандера …”.

Степан Бандера. Питання атомної війни і визвольна революція / ред. Л. Івшина ; упоряд.: І. Сюндюков, Н. Тисячна. – Київ : Українська прес-група, 2013. – 64 с. – (Підривна література).

Гордасевич, Галина. Степан Бандера: людина і міф / Г. Гордасевич. – Київ : КМ Publishing, 2015. – 352 с.

Ромовська, Зорислава. “Присуд смерті приймаю”, або Хто він – Степан Бандера / З. Ромовська. – Львів : Паіс, 2020. – 63 с.

Посівнич, Микола Романович. Степан Бандера. Провідник української ідеї / М. Р. Посівнич. – Київ : Наш формат, 2023. – 276, [1] с. : 23 вкл. л., іл. – (Наш пантеон).