Казимир Малевич уперше оприлюднив «чорний квадрат»

19 грудня 1915 року (за старим стилем) у Петрограді, в Художньому бюро Надії Добичіної, відкрилася «Остання футуристична виставка картин “0,10”» (Zero-Ten). Саме тут Казимир Малевич уперше представив публіці новий напрям у мистецтві — супрематизм, демонструючи 39 безпредметних полотен. Головним експонатом став «Чорний квадрат».

Назва виставки «0,10» мала символічне значення: учасники прагнули звести предметні форми до «нуля» і вийти до чистої творчості. Цифра «10» означала плановану кількість учасників (хоча фактично їх було 14).

Малевич готував свої роботи в суворій таємниці навіть від колег, адже розумів революційність свого задуму. Він проголосив відмову від копіювання реальності (пейзажів, портретів, предметів) на користь простих геометричних форм та чистого кольору.

Його експозиція займала окрему залу. Центральний елемент — «Чорний чотирикутник» (авторська назва) — був розміщений у «червоному куті» (попід стелею на стику двох стін). У традиційній слов’янській хаті це сакральне місце для ікон.

Цей жест знаменував свідому маніфестацію художника: він пропонував нову «ікону» для нової ери, замінюючи традиційний релігійний образ на «нуль форм». Це викликало обурення критиків (зокрема Олександра Бенуа), які побачили в цьому виклик християнській культурі, та навіть конфлікт з іншим учасником виставки, Володимиром Татліним, який представляв конструктивізм.

Однак все одно 39 робіт Малевича продемонстрували, що живопис може існувати без сюжету. «Чорний квадрат» став маніфестом супрематизму (від лат. supremus — найвищий), що означало домінування (супрематію) чистого кольору та відчуття над зображенням речей.

Подія, що змінила світове мистецтво, має пряме українське коріння. Проте, звісно, це довгий час замовчувалося радянською, а згодом російською історіографією.

Казимир Малевич народився у Києві (вул. Бульварно-Кудрявська), хрещений у костелі св. Олександра. Своє формування як художника він пов’язував саме з Україною. У своїй автобіографії наголошував, що на його відчуття кольору та форми вирішальний вплив справило українське народне мистецтво (вишивки, розписи хат, іконопис), яке він бачив у селах Поділля, Харківщини та Чернігівщини. Саме там е минуло його дитинство та юність. У 1928–1930 роках, вже будучи всесвітньо відомим, Малевич викладав у Київському художньому інституті (КХІ) та друкував статті в харківському журналі «Нова ґенерація». Так він рятувався від тиску в Москві, де його мистецтво оголосили «буржуазним». Малевич без сумніву вважав себе українцем, адже навіть в анкетах у графі «національність» власноруч писав — «українець». 

Довгий час радянська пропаганда та інерція західного мистецтвознавства маркували Казимира Малевича виключно як представника «російського авангарду». Проте останніми роками відбувається процес відновлення історичної справедливості: провідні музеї світу (зокрема, Стеделік в Амстердамі та MoMA у Нью-Йорку) переосмислюють біографію майстра й визнають, що саме український світогляд і народна естетика стали тим ґрунтом, на якому виріс один із найрадикальніших мистецьких експериментів в історії людства

Видання з фонду НІБУ: 

Коляда, Ігор Анатолійович. Казимир Малевич / І. А. Коляда. – Харків : Фоліо, 2018. – 119, [2] с. : 2 вкл. л. – (Знамениті українці).