День пам’яті Михайла Старицького

Михайло Старицький – один із засновників українського театру корифеїв, український письменник, поет, перекладач, театральний і культурно-громадський діяч. Народився майбутній драматург в селі Кліщинці (нині Чорнобаївський район Черкаської області) у родині поміщика. З дванадцяти років залишився сиротою і виховувався у родині своєї матері – Лисенків, де познайомився з майбутнім композитором Миколою Лисенком, котрий був його однолітком. Освіту Михайло здобув у Полтавській гімназії,  Харківському і Київському університетах.

У 1860-х рр. Старицький розпочав активну літературну, громадську та театральну діяльність. Він брав безпосередню участь у функціонуванні Південно-Західного відділу Російського географічного товариства, а також Київського літературно-артистичного товариства; крім того, займався виданням альманаху «Рада». Свій шлях у прозі автор розпочав із перекладацької справи. Згодом він створив низку оригінальних поетичних творів, які на сьогодні належать до золотого фонду літературної класики. Одним із найбільш визначних ліричних віршів митця є поезія «Виклик» («Ніч яка, Господи, місячна, зоряна»). В історію української літератури письменник увійшов передусім як автор масштабних історичних повістей та романів. Його творчий доробок налічує сім романів, шість повістей, а також кілька десятків оповідань і нарисів.

Значне місце у творчій спадщині Михайла Старицького посідала драматургія. Використовуючи сюжети творів Миколи Гоголя, він написав такі п’єси, як «Різдвяна ніч», «Сорочинський ярмарок» (1883 рік), «Тарас Бульба» (1881 рік) та «Утоплена» (1885 рік). Крім того, автор інсценізував твори Елізи Ожешко та Юзефа-Ігнатія Крашевського. Михайло Старицький також здійснював сценічні редакції п’єс інших українських драматургів. Зокрема, він опрацював твори «Чорноморський побит на Кубані» Якова Кухаренка (1886 рік), «На Кожум’яках» Івана Нечуя-Левицького (відому у сценічній версії як «За двома зайцями», 1875 рік) та п’єсу «Перемудрив» Панаса Мирного (1884 рік). Його власному перу належать соціально-побутові драми “Не судилося” (1881), “У темряві” (1892), “Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці” (1882), “Талан” (1893), істор. драму “Маруся Богуславка” (1897), водевілі “Як ковбаса та чарка, то й минеться сварка” (1872), “По-модньому” (1889), “Чарівний сон” (1872) та багато інших. Творчий метод письменника характеризується органічним поєднанням реалізму з романтичним піднесенням.

Також Старицький був одним з засновників Товариства українських акторів. Довгий час очолював трупу, фінансував її за власний рахунок і навіть продав для цього свій маєток на Поділлі. Хоча у 1886-1887 рр. товариство мало шалений успіх, у 1893 р. Михайлу вже бракувало на нього коштів. Це й слабке здоров’я стали причиною відходу Старицького від театральної діяльності. Решту життя він присвятив літературі. Помер Михайло Старицький 27 квітня 1904 р., похований на Байковому цвинтарі у Києві.

Видання з фонду НІБУ:

Комишанченко, Максим Павлович. Михайло Старицький: [літературній портрет] / М. П. Комишанченко. – Київ : Дніпро, 1968. – 112 с.

Поліщук, Володимир Трохимович. Художня проза Михайла Старицького: Проблематика й особливості поетики романів і повістей письменника: Монографія / В. Т. Поліщук. – Черкаси : Брама, 2003. – 376 с.

Старицький, Михайло Петрович. Руїна: Історична проза / М. П. Старицький. – Харків : Факт, 2008. – 621 с.

Старицький, Михайло Петрович. За двома зайцями: комедія на 4 дії / М. П. Старицький. – Київ : Мистецтво, 1945. – 128 с. – (Бібліотека української драматургії).