Закарпаття приєднано до Української РСР

Договір між СРСР та Чехословацькою Республікою стосовно Закарпатської України був укладений 29 червня 1945 року в Москві. Свої підписи під документом поставили заступник голови Ради народних комісарів СРСР і за сумісництвом нарком закордонних справ В. Молотов, а від чехословацької сторони — керівник уряду Чехословаччини З. Фірлінгер разом із статс-секретарем міністерства закордонних справ ЧСР В. Клементісом. 

Перша стаття цієї угоди затверджувала таке положення: Закарпатська Україна (яка за чинною Конституцією Чехословаччини офіційно іменувалася як Підкарпатська Русь) і яка відповідно до Сен-Жерменського договору від 10 вересня 1919 року була долучена до Чехословацької Республіки на правах автономного утворення, тепер, керуючись прагненням місцевих жителів та на основі взаємної доброзичливої згоди обох Головних Договірних Сторін, повертається до своєї історичної вітчизни — України — і стає невіддільною частиною Української Радянської Соціалістичної Республіки. Ця ж стаття визначала, що чинні до 29 вересня 1938 року межі між Словаччиною та Закарпаттям, з урахуванням деяких зроблених невеликих коректив, віднині визнаються державним кордоном між СРСР та ЧСР відповідно до затвердженої схематичної карти. Водночас спеціальний протокол про оптацію, що додавався до договору, фіксував за громадянами українського та російського походження в Чехословаччині, а також за особами чеської та словацької приналежності на Закарпатті можливість вільно обирати між радянським чи чехословацьким громадянством. Невдовзі цією юридичною можливістю скористалися приблизно 10 тисяч осіб з обох держав.

Цей міждержавний документ фактично підсумував тривалий історичний процес збирання українських територій у межах однієї суверенної держави. Попри наявність певних негативних факторів та помилок під час його підготовки й погодження, він став природним та історично виправданим кроком.

Після занепаду Русі у XIV столітті Закарпаття в різні часи побувало під контролем Угорщини, Австрії, Трансильванського князівства, Австро-Угорщини, Чехословаччини та радянської Росії. Весь цей час закарпатські русини підтримували культурні зв’язки з рештою українського народу і попри всі випробування зберегли свою українську ідентичність завдяки мові і православній вірі. 

Видання з фонду НІБУ:

Закарпаття під Угорщиною 1938-1944 рр. / Наукове товариство ім. Шевченка ; ред. В. Маркусь. – Ужгород : Гражда-Карпати, 1999. – 232 с. 

Беднаржова, Тетяна Євгенівна. Августин Волошин – державний , педагог-мислитель / Т. Є. Беднаржова. – Львів : Основа, 1995. – 232 с. : фото. 

Висіцька, Таміла Федорівна. Жіночі постаті в історії Закарпаття Кн.1 Наука, культура, мистецтво: довідник / Т. Ф. Висіцька; Ред. В. Падяк. – Ужгород, 2004. – 404 с. 

Пеняк, Павло Степанович. Цехи і цехове ремесло Закарпаття / П. С. Пеняк ; Інститут українознавства ім. І. Крип’кевича, Закарпатський державний університет. – Ужгород, 2005. – 80 с.