П’єр і Марія Кюрі відкрили радіоактивний елемент радій

26 грудня 1898 року на засіданні Французької академії наук у Парижі було зачитано доповідь, що назавжди змінила фізику та медицину. П’єр Кюрі, Марія Склодовська-Кюрі та їхній колега Гюстав Бемон оголосили про відкриття нового хімічного елемента — радія (від латинського radius — промінь). 

Шлях до цього дня був виснажливим. Ще в липні того ж року подружжя Кюрі відкрило полоній (названий на честь батьківщини Марії — Польщі). Однак, працюючи з урановою рудою (уранінітом), вони помітили, що після вилучення урану й полонію залишок руди все ще випромінює набагато сильнішу радіацію, ніж чистий уран. Це означало, що там ховається ще один, невідомий науці елемент.

Щоб довести цю гіпотезу, Марія і П’єр працювали у погано провітрюваному сараї колишньої медичної школи. Хімічно радій дуже схожий на барій, і розділити їх виявилось надзвичайно складно.

Щоби цього досягти, Кюрі використовували метод фракційної кристалізації. Їм довелося переробити тонни уранової руди, щоб отримати мізерну кількість хлориду радію. Однак остаточне підтвердження дав спектральний аналіз. Французький хімік Ежен Демарсе, дослідивши зразок Кюрі, знайшов у спектрі нову лінію, яка не належала жодному відомому елементу.

У 1898 році Кюрі ще не виділили чистий металічний радій (Марія зробить це лише у 1910 році, вже після смерті свого чоловіка). Проте вони вже тоді зафіксували його унікальні властивості: здатність світитися в темряві та виділяти тепло. Записи в їхніх лабораторних зошитах свідчать про те, що вони не до кінця розуміли біологічний вплив радіації. Сьогодні ці зошити, як і особисті речі Марії, досі зберігаються в екранованих свинцем коробках у Національній бібліотеці Франції — вони залишатимуться радіоактивними ще щонайменше 1500 років.

Незважаючи на майбутні наслідки, це відкриття принесло подружжю Кюрі (разом з Анрі Беккерелем) Нобелівську премію з фізики 1903 року. Пізніше радій став основою для «кюрітерапії» — перших методів лікування раку за допомогою опромінення, що рятувало тисячі життів, хоча й коштувало здоров’я самим дослідникам.

До слова, історія радію має прямий зв’язок з Україною.

Марія Кюрі працювала з урановою рудою (уранінітом). Україна входить до десятки країн світу з найбільшими покладами урану (Кіровоградська область, Жовті Води). Саме дослідження радіоактивності мінералів, подібних до українських, дало поштовх новій науці.

Володимир Вернадський — засновник Української академії наук був особисто знайомий із роботами Кюрі. У 1910 році він відвідував Париж і лабораторії, де досліджували радій. Вернадський став засновником радіогеології і розумів, що розпад радіоактивних елементів (як-от радію та урану) є ключем до розуміння енергії Землі. Він передбачав, що «радій дасть людству величезну силу», і наголошував на відповідальності вчених за використання цієї сили.

На жаль, ці слова виявилися пророчими. Дослідження радіоактивності, розпочаті Кюрі, зрештою відкрили шлях до розщеплення ядра та створення ядерної зброї. І зараз ми спостерігаємо, як історія ХХІ століття демонструє: людство ще не до кінця склало іспит на «зрілість», про який писав Вернадський. Сьогодні ми бачимо, як фундаментальні відкриття науки стають інструментом геополітичного шантажу в руках тих, хто погрожує світові ядерною катастрофою і водночас забуває, що радіація не визнає кордонів і не пробачає безвідповідальності. 

Видання з фонду НІБУ: 

Вернадський, Володимир Іванович. Вибрані наукові праці академіка В. І. Вернадського Т. 1 Володимир Іванович Вернадський і Україна Кн. 2 Вибрані праці / В. І. Вернадський ; уклад. О. С. Онищенко [та ін.] ; НАН України, Національна бібліотека України ім. В. І. Вернадського, Інститут історії України. – Київ, 2011. – 584 с. – (Вибрані наукові праці академіка В. І. Вернадського).

В. І. Вернадський і Україна. Діяльність, оточення, зв’язки, пам’ять : довідник / НАН України. Коміс. з наукової спадщини акад. В. І. Вернадського, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського. Ін-т архівознавства ; авт.- упоряд.: С. М. Кіржаєв, К. Є. Новохатський, Л. М. Яременко. – Київ : НБУВ ім. В. І. Вернадського, 2023. – 488 с. : [16] арк. іл.

Ноосфера Вернадського, сучасна освіта і наука : колективна монографія [Т.] 1 / Національна академія наук України. Комісія з розроблення наукової спадщини академіка В. І. Вернадського, Науково-дослідна лабораторія з вивчення і розроблення гуманітарних ідей академіка В. І. Вернадського ; за наук. ред. А. П. Самодрина. – Київ ; Кременчук : Novabook, 2021. – 351 с.

Кін, Сем. Загін неприкаяних. Вчені і шпигуни, які стали на заваді атомній бомбі : пер. з англ. / С. Кін ; з англ. пер. Н. Старовойт. – Київ : Лабораторія, 2024. – 447, [1] с. : фот.

Плохій, Сергій Миколайович. Ядерне безумство. Історія Карибської кризи / С. М. Плохій ; пер. з англ. Р. Клочка. – Харків : Клуб сімейного дозвілля, 2023. – 367 с. : карт.