Попереджено спробу більшовицького перевороту у Києві

Узурпувавши владу в Росії 7 листопада 1917 р., російські більшовики взяли курс на силове захоплення влади по всій території колишньої Російської імперії. Зробити це планувалося й в Україні, використовуючи збільшовизовані російські військові частини та загони червоної гвардії. Щоб підготувати грунт для перевороту, більшовицькі організації провели агітаційну кампанію, намагаючись дискредитувати органи влади Української Народної Республіки, звинувачуючи їх у контрреволюційності та буржуазності. 

Взяти владу в Києві більшовики планували за петроградським сценарієм – встановивши збройний контроль над арсеналами, шляхами сполучення, засобами комунікації, приміщеннями державних органів. Українські військові формування, які підтримували Центральну Раду, планували ізолювати й або роззброїти, або схилити до повного чи часткового переходу на бік більшовиків. Заплановано повстання було на 12 грудня (30 листопада за старим стилем) 1917 року. На допомогу українським більшовикам радянський диктатор Ленін відправив лояльний йому полк другого Гвардійського корпусу, що могло суттєво збільшити шанси заколоту на успіх. 

Влада УНР вчасно дізналася про плани супротивника і діяла на випередження. Генеральний секретар військових справ Симон Петлюра наказав заборонити будь-яке пересування військ по території УНР без дозволу української влади. Перший український корпус генерала Павла Скоропадського зупинив і роззброїв частини 2-го Гвардійського корпусу в районі Жмеринки, що сильно зменшило віру заколотників в успіх. А вже вночі з 11 на 12 грудня 1917 р. Перша українська сердюцька дивізія на чолі з підполковником Юрієм Капканом оточила й роззброїла всі збільшовизовані частини, що перебували у Києві. Солдатів росіян примусово залізницею відправили до росії, а українців демобілізували. Цікаво, що операція пройшла майже без жертв – за даними газети  «Нова Рада» лише 4 авіаційний парк чинив збройний опір вбивши та поранивши кілька українських вояків. 

Така стратегія дезінформації, пропаганди, розмиття межі між миром і війною, досягнення політичних цілей і дестабілізації супротивника без прямого оголошення війни не була новою для росіян, втім як і для багатьох інших агресорів яких пам’ятає історія людства. Прояви гібридної війни росії проти України мають задавнене коріння, простежити яке можна щонайменше від другої половини XVII століття. Вже тоді інспіровані москвою антиукраїнські виступи та спроби захоплення влади маскували під місцеві протистояння. Яскравий приклад – Ніжинська Чорна рада 1663 р. під час якої московити використали протиріччя між козацькою старшиною і простим людом.

При написанні статті використано матеріали з сайту: https://armyinform.com.ua/2022/12/12/ukrayinski-vijskovi-zapobigly-bilshovyczkomu-perevorotu/

Видання з фонду НІБУ:

Мазепа, Ісаак Прохорович (1884—1952). Україна в огні й бурі революції. 1917–1921: в 3 ч. Ч. 2 Зимовий похід / І. П. Мазепа. – Дніпропетровськ : Січ, 2002. – 334 с. : іл., портр.

Ковальчук, Михайло. Війна з більшовицькою Росією за незалежність. 1917–1920 / М. Ковальчук. – Київ, 2007. – 69 с. – (Про Україну з гонором і гумором).

Так творилося українське військо: 10 спогадів учасників Визвольної війни 1917–1920-х років / ред. Р. М. Коваль. – Київ ; Вінниця : Держ. картографічна фабрика, 2008. – 197 с. : фот. – (Українська воєнна мемуаристика ; Т. 3).

Забарило, Юрій. Із Залізною Дивізією-за Українську Державу: Історія життя полковника Армії УНР Павла Забарила / Ю. П. Забарило. – Львів : Галицька Вид. Спілка, 2007. – 31 с. : іл.