Коронація і помазання галицько-волинського князя Данила Романовича

7 жовтня 1253 р.  в місті Дорогочин (Drohiczyn, сучасна Польща) відбулася коронація і помазання галицько-волинського князя Данила Романовича.

Данило Романович – представник роду Романовичів, гілки Володимирських Мономаховичів із династії Рюриковичів. Син Великого князя Київського Романа Мстиславича та доньки візантійського імператора Ісаака II Ангела Анни.

Він розбудував Галицько-Волинську державу, створену його батьком Романом Великим. Правління Данила призвело до значущих досягнень у всіх аспектах життя держави – від економічного зростання і розвитку торгівлі до значного піднесення культури та освіти. Цей період вважається часом найбільшого економічного, політичного й культурного піднесення держави.

У 1250-і рр. Папа Римський Інокентій ІV виношував ідею антитатарського хрестового походу, до якого прагнув долучити ряд європейських країн. Відтак звернув увагу на Галицько-Волинську державу, територія якої була однією з найбільших у Європі. Традиційно вважається, що і Данило Галицький прийняв корону (після двох відмов) через необхідність боротьби з татарами.

Серед причин початкової невпевненості князя були розбіжності між католицькою і православною церквами, які тоді вже мали чимале значення. Але православні священики врешті погодилися на коронацію Данила, бо папський легат повідомив, що папа не заперечуватиме проти обрядів грецької церкви.  

Посланець Інокентія ІV абат Опізо, наділений вищими повноваженнями, в 1253 р. привіз до Дорогочина (тодішня західна околиця Галицько-Волинського князівства) королівські клейноди: корону, скіпетр і державу. Данило Романович отримав титул “короля Русі”, а папська булла закликала володарів Чехії, Моравії, Сербії, Помор’я та Прусії до походу на татар під керівництвом Данила Галицького.

Окрім боротьби з татарами, Данило Романович мав і інші зовнішньополітичні інтереси: боротьба за австрійську спадщину після смерті австрійсько-штірійського герцога Фрідріха II, а також за землі литовців, прусів і ятвягів на півночі. До того ж головний суперник Данила литовський правитель Міндовг на той час вже став королем. Втім, королівська корона не принесла бажаного. Безрезультатно завершилася боротьба за австрійську спадщину (син Данила Роман не став австрійським герцогом), ніхто не відгукнувся на відозви папи про хрестовий похід. Все це привело до охолодження відносин із Римом. Вже наступник Інокентія ІV папа Олександр ІV вороже ставився до Русі: погрожував Данилу Галицькому церковним прокляттям за відмову служити апостольському престолу, підбивав литовського короля Міндовга до нападу і дарував відпущення гріхів тевтонцям, які виступали проти русичів. Проте, ще півстоліття по тому, правителі Галицько-Волинської держави титулували себе “королями Русі”.

Сама корона кілька століть зберігалася в Перемишлі. Була захована з початком Другої світової війни і від того часу її місцеперебування залишається невідомим.

В статті використані матеріали з сайтів:
https://uinp.gov.ua/istorychnyy-kalendar/zhovten/7/1253-koronaciya-knyazya-danyla
https://www.radiosvoboda.org/a/istorychna-svoboda-770-richchya-koronatsiyi-danyla/32635035.html

Видання з фонду НІБУ:

Полєк, Володимир Коронація і корона Данила Галицького / В. Полєк. – 2-е вид. – Івано-Франківськ : Нова Зоря, 2003. – 48 с.

Король Данило Романович: культурна і державотворча спадщина його доби: монографія / Львівська державна обласна адміністрація, Національний університет “Львівська політехника” ; під заг ред. М. Бевза, Ю. Лукомського. – Львів : Растр-7, 2016. – 267 с. : іл., фот.

Король Данило (1205–1264). – Львів : Просвіта, 1925. – 8 с. – (Іст. б-ка “Просвіти” ; 4, 9).
Костик, Марія. Король Данило / М. Костик. – Івано-Франківськ : Лілея-НВ, 2021. – 271 с. – Присвячується 820-й річниці від часу народження короля Данила Романовича.

Александрович, Володимир Степанович. Мистецтво Галицько-Волинської держави / В. С. Александрович ; Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича. – Львів, 1999. – 132 с. : іл.

Михайлова, Рада Дмитрівна. Художня культура Галицько-Волинської Русі / Р. Д. Михайлова. – Київ : Вид. дім “Слово”, 2007. – 490 с.