Засновано Українське національно-демократичне об’єднання (УНДО)

11 липня 1925 року у Львові з’явилася політична сила, яка на найближчі 14 років стала головним голосом українців у міжвоєнній Польщі — Українське національно-демократичне об’єднання (УНДО).

Після поразки визвольних змагань 1917–1921 років і остаточного закріплення польської влади над Галичиною, яке офіційно визнала Антанта у 1923 році, українцям потрібна була нова стратегія виживання та розвитку. Збройна боротьба на той момент вичерпала себе, тому виникла потреба захищати свої права легально.

Замість переходу в глухе підпілля, УНДО обрало прагматичний шлях, де зброєю стали вибори, трибуна у польському Сеймі та Сенаті, а також економіка. Вони об’єднали навколо себе ключові українські інституції у різних сферах. Фінансовим та господарським фундаментом стали кооперативний рух, об’єднання «Центросоюз» та товариство «Сільський господар», які допомагали українцям ставати економічно незалежними і втілювали в життя гасло «Свій до свого по своє». Медійну підтримку забезпечувала найвпливовіша щоденна газета «Діло», а за освіту та культуру відповідали товариства «Просвіта» та «Рідна школа». Фактично, УНДО допомагало розбудовувати паралельне українське суспільство, яке могло повноцінно функціонувати навіть в умовах іноземного панування.

Лідерами партії були юристи, політики та громадські діячі, які добре розуміли правила гри європейської політики. Першим головою об’єднання став досвідчений правник Дмитро Левицький. Пізніше партію очолив Василь Мудрий, який також обіймав посаду віцемаршалка польського Сейму. Він намагався знайти політичний компроміс із польською владою задля припинення репресій проти українського населення. Важливу роль відігравала й Мілена Рудницька — видатна діячка жіночого руху та депутатка. Саме вона виносила питання штучного Голодомору в радянській Україні та жорстокої польської «пацифікації» Галичини на міжнародний рівень, доносячи правду до Ліги Націй.

У вересні 1939 року, з початком Другої світової війни та вступом радянських військ до Галичини, УНДО припинило своє існування. Радянський тоталітарний режим знищував будь-які незалежні політичні сили, тому більшість лідерів партії були заарештовані НКВС, репресовані або змушені емігрувати. Проте їхня багаторічна діяльність залишила величезний спадок. Це довело, що нація може зберігати ідентичність, розвивати власну економіку, освіту та політичну культуру, навіть не маючи на той момент власної держави.

Видання з фонду НІБУ: 

Федик, Іван. УНДО, ОУН: ставлення до Польщі [Текст] / І. Федик. – Львів, 1998. – 80 с.