Народився Симон Петлюра

Постать Симона Петлюри є однією з найдраматичніших та найважливіших в історії українського державотворення XX століття. Журналіст, публіцист, військовий діяч і Голова Директорії УНР — він очолив боротьбу за незалежність України в часи, коли весь тогочасний світовий порядок руйнувався. Для одних він став уособленням незламності українського духу, для інших — об’єктом запеклої дискредитації.

Симон Васильович Петлюра народився 22 травня 1879 р. в Полтаві в сім’ї міщан козацького походження. Його ранній шлях не передвіщав кар’єри військового лідера. Він навчався в церковно-парафіяльній школі і духовній семінарії, звідки був виключений за вияв національної свідомості, зокрема участь в організації виступу композитора Миколи Лисенка. 

Петлюра з молодих років гостро відчував колоніальний стан України в складі Російської імперії і боровся за її незалежність – долучився до діяльності Революційної української партії (РУП), був делегатом Всеукраїнського студентського з’їзду, де виступав від імені вихованців духовної семінарії. Перебравшись на Кубань, паралельно з викладацькою діяльністю писав для РУПівських газет “Добра новина”, “Праця”, місячника “Гасло” і друкував антицарські листівки, за що був заарештований. Завдяки редакторській і журналістській діяльності Семен Васильович здобув авторитет і популярність.  

З початком Першої світової війни та подальшим розпадом імперії у 1917 р. Петлюра опинився в епіцентрі створення українських збройних сил. Його було призначено головою Українського Генерального Військового Комітету.

Найвищий пік політичної та військової діяльности Петлюри припадає на період Директорії УНР (1918–1920 р.) Після падіння Гетьманату Павла Скоропадського Петлюра стає Головним Отаманом військ УНР, а згодом і фактичним керівником держави. Цей період був часом відчайдушної боротьби на кілька фронтів. Українській республіці доводилося одночасно протистояти більшовикам, білогвардійцям і полякам. Симон Васильович виявив залізну волю. Він зумів зберегти регулярну армію та продовжував дипломатичну боротьбу на міжнародній арені. Укладений ним у 1920 р. Варшавський договір із Польщею був важким компромісом ціною відмови від Галичини, але це була спроба врятувати ядро української державности від повного більшовицького поглинання.

Після поразки Української революції Петлюра змушений був емігрувати. Навіть в екзилі він залишався небезпечним для радянського режиму, оскільки продовжував керувати урядом УНР у вигнанні та консолідувати українську еміграцію. 25 травня 1926 р. в Парижі Симон Петлюра був підступно застрелений радянським агентом Самуїлом Шварцбардом. Наступний судовий процес перетворився на фарс, де вбивцю виправдали, використовуючи сфальсифіковані звинувачення Петлюри в антисемітизмі. 

Видання з фонду НІБУ:

Сергійчук, Володимир Іванович. Симон Петлюра / В. І. Сергійчук. – Київ : “Україна”, 2004. – 448 с. – (Українські державники). 

Косик, Володимир Миколайович. Симон Петлюра / В. М. Косик. – Львів : Наук. т-во ім. Шевченка, (НТШ), 2000. – 88 с. : 1 вкл. л. портр. 

Дорошенко-Товмацький, Борис. Симон Петлюра: Життя і діяльність / Б. Дорошенко-Товмацький. – Київ : “Просвіта”, 2005. – 608 с. 

Сергійчук, Володимир Іванович. Симон Петлюра і єврейство / В. І. Сергійчук. – Київ, 1999. – 124 с. – (Бібліотека українця). 

Петлюра, Симон Васильович. Статті. Листи. Документи Т.4 / С. В. Петлюра ; Київський нац. ун-т ім. Т. Шевченка. Центр українознавства, Центральний державний архів вищих органів влади та управління України, Центральний державний архів громадських об’єднань України. – Київ, 2006. – 700 с.