Завершилася Паризька мирна конференція 1919-1920 рр.

21 січня 1920 р. завершилася Паризька мирна конференція держав-переможниць у Першій світовій війні, на якій підбивалися підсумки і розроблялися мирні договори з переможеними державами – Німеччиною, Австрією, Угорщиною, Болгарією і Туреччиною. Цей міжнародний форум, що тривав понад рік, став основою для Версальської системи міжнародних відносин і поклав початок першій універсальній міжнародній організації – Лізі націй, що згодом еволюціонувала в ООН. 

Перша світова і спричинений нею крах чотирьох імперій (Австро-Угорської, Німецької, Османської та Російської) створили умови для здобуття незалежності багатьом поневоленим народам, включно з українським. Намагаючись отримати міжнародне визнання, молоді держави відправляли своїх представників на Паризьку мирну конференцію.

Оскільки УНР і ЗУНР 22 січня 1919 р. підписали Акт злуки, делегація, надіслана до конференції 23 січня того ж року, формально була спільною. Але, на жаль, єдність тривала недовго, і вже в листопаді-грудні між українськими державами стався розкол.

Українська нація вкотре стала жертвою більш потужних гравців світової політики. Лідери держав Антанти сприймали білогвардійські сили як правонаступників союзної їм Російської імперії й надавали їм матеріальну допомогу. Це було вкрай невигідно для Української народної республіки, визнавати суверенітет якої ці лідери відмовилися. Австро-Угорщина ж, як переможена держава-член Четверного союзу, підлягала розподілу. Але це не допомогло ЗУНР знайти підтримку Антанти – Франція наполягала на входженні західноукраїнських земель до Польщі, Угорщини й Румунії. Міжнародне право вкотре було знехтувано.

Станом на квітень 1919 р., коли українська делегація перебувала у Парижі, територія контролю УНР вже суттєво обмежувалася. В результаті такої політики представники УНР були готові піти на компроміс і пожертвувати Галичиною задля миру з Польщею, що мав допомогти їм у боротьбі проти екзистенційного ворога – Росії. А представники ЗУНР, в свою чергу, готові були миритися з Росією щоб зберегти власні території. Апофеозом розколу стали Варшавський договір 22 квітня 1920 р. і перехід  Галицької армії на бік Денікіна.

Видання з фонду НІБУ:

Рубльов, Олександр Сергійович. Українські визвольні змагання 1917-1921 рр. / О. С. Рубльов, О. П. Реєнт ; Інститут історії України НАНУ. – Київ : “Альтернативи”, 1999. – 319 с. : іл. – (Україна крізь віки ; Т. 10).

Мазепа, Ісаак Прохорович (1884—1952) Україна в огні й бурі революції. 1917–1921 1. Центральна Рада-Гетьманщина-Директорія / І. П. Мазепа. – Дніпропетровськ : Січ, 2001. – 415 с. : іл., портр.