День пам’яті Алли Горської

Цього дня 55 років тому під Києвом сталася трагедія, яка сколихнула весь український інтелектуальний світ. За нез’ясованих обставинах загинула 41-річна Алла Горська — видатна художниця-монументалістка, одна з центральних постатей руху «шістдесятників» та безкомпромісна правозахисниця.

Це вбивство офіційно списали на побутовий конфлікт, але для сучасників та істориків воно стало актом політичної розправи радянської системи над людиною, яку неможливо було зламати ніяк інакше.

Тіло Алли Горської знайшли у льосі будинку її свекра з переломом основи черепа (її вбили ударом сокири ззаду). Офіційне слідство миттєво висунуло версію: художницю вбив її свекор Іван Зарецький через особисту неприязнь, після чого сам наклав на себе руки (його тіло знайшли на залізничній колії). Справу закрили блискавично.

Проте в цю версію ніхто з близьких не вірив. Свекор був літньою і слабкою людиною. Він пересувався з паличкою, тоді як Алла була навпаки — фізично сильною жінкою, яка могла б дати собі раду в разі небезпеки. До того ж, за Горською роками велося демонстративне стеження КДБ, їй погрожували, її викликали на допити, але вона щоразу відмовлялася свідчити проти друзів-дисидентів.

Головним мотивом вбивства історики вважають саме громадську діяльність Горської, зокрема розкриття страшної правди про Биківню.

Ще на початку 1960-х разом із поетом Василем Симоненком та режисером Лесем Танюком, Алла Горська віднайшла у Биківнянському лісі під Києвом місця масових поховань жертв НКВС. Найстрашнішим потрясінням для них стало те, що місцеві хлопчаки грали у футбол простреленим людським черепом. Ба більше, з-під ґрунту виднілися рештки не лише дорослих, а й дітей. Після цього Алла Горська, Василь Симоненко та Лесь Танюк написали Меморандум до Київської міськради з вимогою розслідувати злочини сталінізму. 

Та система їм цього не пробачила. Василь Симоненко помер після жорстокого побиття міліцією у 1963 році, Лесь Танюк був змушений виїхати, а Аллу Горську — «душу шістдесятництва» — ліквідували у 1970-му.

Окрім того, що КДБ ліквідував «незручних» людей, він ще й знищував їхні твори. Найвідомішу роботу Горської — вітраж «Шевченко. Мати» у вестибюлі Київського університету — розбила адміністрація вишу ще до відкриття у 1964 році. Комісія назвала твір «ідейно ворожим», адже Шевченко там був зображений не як старий дід у шапці, а як гнівний пророк, що однією рукою обіймає скривджену жінку-Україну, а іншою високо тримає книгу.

«Ви живете на Україні, а не в Малоросії», — казала Алла Горська й заплатила життям за те, щоб ця фраза стала реальністю.

Видання з фонду НІБУ:

Алла Горська. Душа українського шістдесятництва / упоряд. Л. Огнєва. – Київ : Смолоскип, 2015. – 710 с. : іл., фот.

Алла Горська. Спалах перед світанком / упоряд. О. Лодзинська. – Київ : КЛІО, 2024. – 136 с. : іл., фот.

Плеяда нескорених: Алла Горська, Опанас Заливаха, Віктор Зарецький, Галина Севрук, Людмила Семикіна : біобібліографічний нарис / Міністерство культури України, Національна парламентська бібліотека України ; Авт. нарису Л. Б. Тарнашинська, упоряд. М. А. Лук’яненко. – Київ, 2011. – 200 с. – (Шістдесятництво профілі на тлі покоління. ; Вип. 13).