У Києві створений перший приватний комерційний банк

20 жовтня 1868 р. у Києві створений перший приватний комерційний банк.

Слово “банк” походить від італійського banco – лавка міняйла. Витоки банківської справи сягають стародавніх часів, зокрема, вже в давній Месопотамії храми, палаци і будинки заможних людей використовувалися для накопичення цінностей і надання позик. Існують записи позик, наданих вавилонським храмом 2000 років до н.е. Повноцінні банки з’явилися вже в середньовічній Європі, вони займалися обміном монет, депозитами, кредитуванням. Тоді ж поширилася практика розрахунку борговими розписками замість монет, що згодом привело до появи паперових грошей. На українських землях першим почав працювати генуезький банк Каса ді Сан Джорджо, що з 1453 по 1475 діяв у Кафі та інших кримських колоніях. Помітним центром банківських операцій з 15 століття став і Львів.

 У Російській імперії до 1860-х рр. діяла державна монополія на банківську справу. Проведена економічна реформа кінця 1850 – початку 1860-х рр. активізувала банківську діяльність, у тому числі й на українських землях. Від другої половини XIX століття бурхливо розвиваються приватні банки. З 39 акціонерних банків імперії на українських землях функціонувало 10: Київський приватний комерційний (1868–1918), Харківський торговий (1868–1901), Одеський комерційний (1870–1878), Київський промисловий, Миколаївський комерційний (1872–1884), Катеринославський комерційний (1872–1901), Кременчуцький комерційний (1872–1894), Кам’янець-Подільський (1873–1879), Одеський обліковий (1879–1918), Одеський торгово-промисловий. Поширені були міські банки, що створювалися на кошти міських товариств і здійснювали свої операції під контролем міських дум. На кінець XIX століття в українських губерніях налічувалося 33 міських громадянських банки. Вони давали позики під заставу нерухомості й кредитували переважно місцеву промисловість: київські банки – головним чином цукрово-рафінадні й борошномельні підприємства; харківські та катеринославські банки – кам’яновугільні та металургійні. На українських землях Австро-Угорщини наприкінці 19 століття виникають українські банки: Українська щадниця “Віра” (1894) в Перемишлі, кредитне товариство “Дністер” (1895), “Крайовий союз кредитовий” (1898), Земельний банк гіпотечний (1910) у Львові. За часів української революції в 1917–1921 роках в Україні функції українського державного банку спочатку виконувала Київська контора Державного банку Росії. Державний банк і Державний земельний банк засновано лише за гетьманування Павла Скоропадського.

Дрібним же кредитуванням під заставу рухомого майна традиційно займались лихварі. В християнському світі така практика засуджувалася як церквою, так і суспільством, і не безпідставно, адже ділки часто користувалися безпорадністю позичальників і призначали грабіжницький відсоток. Ще з часів античності влада намагалася обмежити жадібність лихварів і регулювати їхні відсотки. Але ці заборони не складно було обійти просто видаючи вексель на більшу суму. В Українській літературі яскравий образ лихваря зобразив Іван Карпенко-Карий в комедії “Розумний і дурень”.

Видання з фонду НІБУ:

Дорофеева, Ніна Володимирівна З історії грошей України / Н. В. Дорофеева, З. М. Комаринська ; Міністерство освіти і науки України, Національний України. – Львів, 2000. – 165 с.

Ковалинський, Віталій Васильович Київські мініатюри Кн. 5 / В. В. Ковалинський. – Київ : Купола, 2006. – 453 с.

Опря, Анатолій Володимирович Роль Селянського поземельного банку в проведенні столипінської аграрної реформи в Україні / А. В. Опря ; Міністерство освіти і науки України, Кам’янець-Подільський державний університет. – Кам’янець-Подільський, 2006. – 139 с.

Кальницкий, Михаил Бизнес и бизнесмены Кн. 1 / М. Кальницкий. – Киев : Варто, 2011. – 240 с. – (Киевские истории).