Проголошення незалежності Карпатської України

15 березня 1939 р. в місті Хуст на першому засіданні Сойму проголошено Незалежність Карпатської України.

В умовах окупації різних територій України 1919 р. закарпатські українці приєдналися до Чехо-Словаччини за умови надання їм територіальної автономії з власним законодавчим соймом. Це було санкціоновано Сен-Жерменським (1919) і Тріанонським (1920) мирними договорами. Офіційно Закарпаття, як адміністративна одиниця Чехословаччини іменувалася “Підкарпатською Руссю”. Попри домовленості, фактичну автономію чеський уряд не надав, але принаймні не намагався асимілювати населення, що вигідно відрізняло його від урядів угорських, польських та румунських.

В регіоні вирувало бурхливе політичне життя – за мандати у чехословацький парламент боролися представники майже 30-ти різноманітних політичних партій. Вони ділилися на три основні табори – українофіли (народовці), русофіли та мадярофіли.

Українофіли усвідомлювали свою єдність з українським народом, виступали за впровадження української мови та освіту селянства. Цікаво що закарпатські комуністи, котрі мали доволі сильну підтримку серед населення, теж відносилися до табору українофілів. Вони прагнули до зміцнення зв’язків та возз’єднання з радянською Україною.

Прихильники русофільства з’явилися на Закарпатті ще у XIX столітті, в результаті російської імперської пропаганди. На їх погляд слов’янське населення Карпат було частиною єдиного великого російського народу «від Карпат до Камчатки». Русофіли критикували Греко-католицьку церкву і ідеалізували православ’я вбачаючи в ньому духовну силу, що єднає їх із Росією. Хоч цей край ніколи не був частиною Російської імперії, русофіли мали чималий вплив, адже частина населення бачила в Росії союзника проти Угорщини.

Мадярофіли, або мадярони — третя впливова сила, яка виступала за максимальне зближення з Угорщиною. Вони просували ідею, що закарпатці — це окрема нація «рутенів» (угро-росів).

У 1930-і рр. в Європі почались масштабні зміни, на світовій арені з’явився потужний агресор, який мав на меті повну перебудову світового порядку – почалася експансія Нацистської Німеччини. 30 вересня 1938 р. нацисти анексували у Чехословаччини Судетську область. Світова спільнота відреагувала політикою умиротворення агресора, що агресора тілько заохочувало до подальших загарбань. Угорщина тоді була союзником Гітлера і за його підтримки теж намагалася заволодіти сусідніми землями, виправдовуючи це тим що в імперському минулому вони були їй підконтрольні. Тож мадярське керівництво висунуло теріторіальні претензії до Чехословаччини і 2 листопада 1938 р. отримала Ужгород, Мукачево, Берегово і весь південь Підкарпатської Русі з населенням понад 170 тис. людей, де компактно проживала угорська громада, хоча і не становила там більшості.

22 листопада того ж року послаблена і принижена Чехословаччина нарешті надала Підкарпатській Русі статус автономії, а 26 листопада її прем’єр-міністром стає лідер Християнсько-народної партії і табору українофілів Августин Волошин. Було впроваджено українську мову в освіті, активізувалося товариство “Просвіта”, за короткий проміжок часу пожвавилося і культурне життя, і політична активність. 12 лютого 1939 р. українське національне об’єднання отримало понад 90% голосів підтримки на виборах до сойму. Для захисту Карпатської України від угорських та польських військ створили збройні сили — організацію оборони “Карпатська Січ”. Допомогу в цьому надала Організація українських націоналістів. Цікаво, що 20 січня 1939 р. уряд Підкарпатській Русі вдався до антидемократичного кроку і розпустив усі політичні партії. На його виправдання можна сказати що ситуація для держави була вкрай небезпечною.

Тим часом нацисти готувалися до анексії всієї Чехії, а їх союзники угорці до захоплення Закарпаття. В такий критичний час Сойм приймає вольове рішення і проголошує утворення незалежної держави під назвою Карпатська Україна. Парламент затверджує конституцію, державну мову — українську, синьо-жовтий прапор та гімн — “Ще не вмерла України ні слава, ні воля”. Президентом Карпатської України стає Августин Волошин, прем’єр-міністром — Юліан Ревай, а головою Сойму — Августин Штефан.
Президент Волошин звернувся до Гітлера з проханням визнати Карпатську Україну і взяти її під свій протекторат, але нацистський диктатор вирішив віддати Закарпаття своєму васалу Угорщині, адже він потребував союзника для запланованої війни.

Наступ 40 тисячної угорської регулярної армії на Карпатську Україну почався вже у ніч на 15 березня. Мадярів, котрі мали танки і авіацію зустрічали бійці Карпатської Січі озброєні гвинтівками та незначною кількістю кулеметів, захоплених на чеських складах. Попри чисельну і технічну перевагу угорців, українці чинили героїчний опір. У боях полегло більше 5 тис. закарпатців. 16 березня угорці увійшли в тодішню столицю Карпатської України Хуст, а 18 березня остаточно окупували Закарпаття.

Це стало своєрідним прологом до Другої світової війни і українці першими з народів Європи дали збройну відсіч державам Осі.

При написанні статті використовувалися матеріали з сайту: https://suspilne.media

Видання з фонду НІБУ:

Вегеш, Микола Миколайович. Карпатська Україна: Документи і факти / М.М. Вегеш. – Ужгород : “Карпати”, 2004. – 432 с.

Вегеш, Микола Миколайович. Августин Волошин і Карпатська Україна / М. М. Вегеш. – Хуст ; Львів : ЗУКЦ, 2004. – 414 с.

Баран, Олександер. Карпатська Україна: Шлях до державности / О. Баран. – Канада : Вінніпег, 2003. – 218 с. : карти.

Худанич, Василь Іванович. Світове Братство Карпатська Січ / В. І. Худанич. – Ужгород : Гражда, 2005. – 389 с.

Шандор, Вікентій. Спомини Т. 2 Карпатська Україна 1939-1945 / В. Шандор. – Ужгород : Гражда, 2000. – 245 с. : іл.