Директорія та уряд УНР ухвалили рішення про переговори з денікінцями

22 серпня 1919 р. Директорія та уряд УНР ухвалили рішення про переговори з Добровольчою армією (денікінцями) щодо встановлення між двома силами демаркаційної лінії.

Після того як Українська Галицька Армія 16 липня перейшла річку Збруч і приєдналася до армії УНР, об’єднані українські сили планували наступ на Київ і звільнення України від більшовиків, котрі на той момент хазяйнували на більшості територій УНР.

Об’єднане українське військо, разом з повстанськими загонами Зеленого, Сокола, Павловського, Шепеля та інших отаманів, сягало 100 000 осіб. Цієї сили було достатньо, щоб розгромити більшовиків, але не вистачало, аби вести війну “проти всіх”.

Українська держава перебувала в ситуації, що пізніше отримала назву ”трикутник смерті”, – в оточенні більшовицьких, білогвардійських (денікінських) та польських військ. Румунська армія теж становила загрозу. Задля перемоги, так чи інакше, потрібно було домовитися з одним, а краще кількома супротивниками.

Розпочалися півторамісячні перемовини об’єднаної делегації УНР і ЗУНР з Польщею і Антантою, що згодом завершилися підписанням 1 вересня 1919 р. українсько-польського мирного договору.

Денікінський режим, погрожуючи українському наступу з півдня,  ставив собі за мету безоглядну реставрацію царської Росії і проводив грубу антиукраїнську політику, що включала розстріли українських вчителів і знищення шкіл та бібліотек. Такі дії сподівано викликали обурення і численні повстання народних мас. Але Добровольча армія все ще була серйозною силою і користувалася підтримкою Антанти. Тому з ними український уряд теж намагався “знайти спільну мову”. 22 серпня 1919 р. на нараді Директорії УНР було вирішено надіслати делегацію безпосередньо до денікінського командування з метою встановлення демаркаційної лінії між українською і білою арміями.

В зв’язку з цим рішенням уряду Штаб Головного Отамана, за підписом генерала Юнакова, видав такий наказ армії:
“На випадок зустрічі з частинами армії Денікіна належить триматися до дальшого розпорядження слідуючих норм:
1. Належить безумовно не вдаватися в ворожу акцію.
2. Пропонувати військам Денікіна, щоб вони не займали тих місцевостей, які є в наших руках, або які ми маємо посісти.
3. Пропонувати їм звільнити район нашого проходу, щоб не спиняти нашого руху…”

Видання з фонду НІБУ:

Ковальчук, Михайло. Війна з більшовицькою Росією за незалежність. 1917-1920 / М. Ковальчук. – Київ, 2007. – 69 с. – (Про Україну з гонором і гумором).

Рубльов, Олександр Сергійович. Українські визвольні змагання 1917-1921 рр. / О. С. Рубльов, О. П. Реєнт ; Інститут історії України НАНУ. – Київ : “Альтернативи”, 1999. – 319 с. : іл. – (Україна крізь віки ; Т. 10).

Реєнт, Олександр Петрович. Українські визвольні змагання 1917–1921 років / О. П. Реєнт. – Київ : Арій, 2016. – 280 с. : іл. – (Таємниці історії).