«Бостонське чаювання»

16 грудня 1773 року в гавані Бостона (штат Массачусетс) відбулася одна з ключових подій американської історії, яка стала точкою неповернення у відносинах між 13 колоніями та Великою Британією. Акція громадянської непокори, що у 1820-х роках отримала назву «Бостонське чаювання» (The Boston Tea Party), запустила ланцюгову реакцію, що у висновку призвела до війни за незалежність США.

Насправді цей конфлікт визрівав роками. Британський парламент намагався покрити борги імперії і вводив нові податки для колоній, тоді як колоністи наполягали на принципі «Жодних податків без представництва» (вони не мали своїх депутатів у Лондоні, тому вважали податки незаконними).

Останньою краплею став «Чайний закон» (Tea Act) 1773 року. Він надавав британській Ост-Індській компанії монопольне право на безмитний продаж чаю в Америці. Парадокс полягав у тому, що цей легальний чай став навіть дешевшим за контрабандний. Однак колоністи вбачали в цьому небезпечний прецедент: якщо Лондон може нав’язати монополію на чай, він зможе контролювати будь-яку торгівлю.

Ввечері 16 грудня, після велелюдного мітингу в будівлі Олд-Саут-Мітінг-Хаус, група протестувальників з організації «Сини свободи» (Sons of Liberty) рушила до порту. Близько сотні чоловіків, частина з яких замаскувалася під корінних жителів — індіанців-могавків (щоб приховати обличчя та символізувати свою приналежність до Америки, а не Британії), піднялися на борт трьох торговельних суден: «Дартмут», «Елеонора» та «Бівер».

Акція пройшла напрочуд дисципліновано, адже протестувальники не чіпали екіпаж і не пошкодили самі кораблі — єдиним знищеним майном став вантаж чаю. Учасники акції навіть підмели палуби після того, як викинули його, щоб довести: вони не пірати чи розбійники, а політичні протестувальники.

За три години у води Бостонської затоки викинули 342 ящики чаю загальною вагою близько 42 тонн. За сучасними оцінками, вартість знищеного вантажу склала б понад 1,7 мільйона доларів.

Реакція Лондона не змусила довго чекати: вона була миттєвою і жорсткою. Парламент розцінив це як акт вандалізму та заколоту. У 1774 році було прийнято «Нестерпні закони» (Intolerable Acts): Бостонський порт закрили до відшкодування збитків; у Массачусетсі скасували самоврядування, передавши владу британському військовому губернатору; розширили повноваження щодо розквартирування британських солдатів у будинках колоністів.

Ці каральні заходи дали зворотний ефект. Замість ізоляції Массачусетсу, вони об’єднали всі колонії. Вже у вересні 1774 року зібрався Перший Континентальний конгрес, а у квітні 1775 року пролунали перші постріли під Лексінгтоном і Конкордом.

Для України цей історичний проміжок також має особливе, драматичне значення. У той час як події в Бостоні запустили процес народження нової вільної держави, на українських землях відбувалися зворотні процеси остаточного поглинання імперією.

Всього за півтора року після «Бостонського чаювання», у червні 1775 року, російські війська за наказом Катерини II зруйнували Запорізьку Січ. Парадокс історії 1770-х років полягає в тому, що поки за океаном колоністи зі зброєю в руках виборювали право на самовизначення і майбутню Конституцію, українська козацька державність втрачала свої останні форпости під тиском іншого імперського центру. 

Видання з фонду НІБУ: 

Голобуцький, Володимир Олексійович. Запорізька Січ в останні часи свого існування (1734–1775 рр.) / В. О. Голобуцький. – Дніпропетровськ : Січ, 2004. – 423 с.

Джерела про зруйнування Запорозької Січі / НАН України, Інститут народознавства НАНУ ; упоряд. Василь Сокіл. – Львів : Афіша, 2005. – 128 с.

Історія Запорозької Січі / В. Смолій [та ін.]. – Київ : Арій, 2015. – 239 с. : іл., 1 вкл. арк. кольор. фот. – (Таємниці історії).