День української писемності та мови

Мова, поряд з культурою, є одним з найважливіших чинників формування нації і основою національної ідентичності. Для підтримки цього стрижневого елемента держави 6 листопада 1997 р. було введено щорічне свято – День української писемності та мови.

Українська мова належить до слов’янської групи індоєвропейської мовної родини, поширена в основному в Південно-Східній Європі. Єдина державна мова в Україні. Українською мовою говорять в Україні та прикордонних територіях сусідніх країн, де здавна мешкають українці. Українська також була мовою Кубанської Народної Республіки. Щодо походження нашої мови панує гіпотеза її відокремлення від так званої праслов’янської мови – гіпотетичного предка всіх слов’янських мов.

Започаткування української писемності прийнято пов’язувати з візантійськими теологами і місіонерами Кирилом і Мефодієм. Вони, на основі грецького, створили перший слов’янський алфавіт, що згодом еволюціонував в українську писемність.

Заради справедливості слід зазначити, що до прибуття цих братів-проповідників на українських землях використовувалась рунічна писемність, зокрема рунічний напис старшим футарком на наконечнику списа, віднайдений на Волині і датований бл. IV ст. Але цей вид письма не був широко розповсюдженим.

В історії українського правопису виділяють три періоди –

Давньоукраїнський (X – XIV ст.) – звичай, сформований під впливом старослов’янського правопису, що прийшов в Україну разом з конфесійною літературою після офіційного введення християнства.

Староукраїнський (остання чверть XIV – XVIII ст.) – час впливу болгарської тирновської школи орфографії у XV-XVI ст., правила якої частково відбиті у праці “Грамматіка словєнська” (1596) українського філолога Л. Зизанія, і самостійного розвитку української писемності XVI-XVIII ст. В 1619 р. надруковано книгу видатного письменника і лінгвіста М. Смотрицького з докладними правилами правопису. Саме він увів в наш алфавіт літеру ґ.

Новоукраїнський (XIX – XXI ст.), коли українська мова зазнавала значних утисків, але саме в цей період було сформовано сучасний український правопис. 1818 р. з’явилася перша друкована праця нової української лінгвістики – “Грамматика Малоросійського нарѣчія” О. Павловського. Видано перший український фольклорно-літературний альманах народною мовою “Русалка Днѣстровая”. Визначну роль в історії нового українського правопису відіграв П. Куліш, який поширював публікації власних і чужих творів за своєю орфографією.

З відновленням української державності на початку XX ст., за наказом Міністерства освіти Центральної Ради, професор Київського університету І. Огієнко розробив кодекс “Найголовніші правила українського правопису”, що був офіційно затверджений міністерською Правописною комісією в квітні 1918 р.

Після здобуття Україною незалежності 24 серпня 1991 р. трансформація правопису триває. Працює створений у 1991 р. Інститут Української мови НАН України. Постановою № 437 від 22 травня 2019 р. Кабінетом Міністрів затверджено новий “Український правопис”.

Видання з фонду НІБУ:

Історія українського правопису XVI-XX століття: Хрестоматія / НАН України, Інститут української мови НАНУ ; упоряд. В. В. Німчук. – Київ, 2004. – 583 с. – (Проект “Наукова книга”).