Перше масове святкування Нового року на площі Таймс-сквер

31 грудня 1904 року центр новорічних святкувань Нью-Йорка назавжди змістився з фінансового кварталу (де люди традиційно слухали дзвони церкви Трійці) на північ, у район Мідтаун. Близько 200 тисяч людей зібралися на перетині Бродвею та 7-ї авеню, щоб відсвяткувати настання 1905 року. Це була перша в історії масова вечірка на площі, яка щойно отримала нову назву — Таймс-сквер.

Ініціатором свята став Адольф Окс, власник газети The New York Times. Він переніс штаб-квартиру свого видання у новозбудований хмарочос One Times Square (тоді це була друга за висотою будівля міста).

Щоб відзначити переїзд і популяризувати нову назву площі (раніше цей район називався Лонгакр-сквер, і був відомий своїми каретними майстернями та стайнями), Окс переконав мера перейменувати її на честь газети у квітні 1904 року. А новорічна вечірка мала стати грандіозною рекламною кампанією.

Знаменитої кришталевої (Новорічної)  кулі тоді ще не існувало. Головним шоу 1904 року були піротехнічні ефекти: опівночі з даху хмарочоса запустили салюти. Також Окс організував «звукове шоу» — вибухи динамітних шашок, якими керували фахівці з піротехніки прямо на вежі будівлі. Гуркіт чули навіть за 30 миль, у містечку Кротон-на-Гудзоні. Завдяки нещодавно відкритому метро (перша лінія IRT запрацювала восени 1904 року), на площу змогли дістатися тисячі людей з усіх куточків міста, що зробило святкування справді масштабним.

Чому з’явилася (Новорічна) Куля часу (Time Ball)? Вже за кілька років, у 1907-му, міська влада заборонила запускати феєрверки з даху хмарочоса — гарячий попіл падав на голови натовпу, а це було небезпечно. Адольф Окс не хотів скасовувати свято і знайшов заміну: він замовив велетенську кулю з дерева та заліза, освітлену сотнею електричних лампочок. Ідея була запозичена у морської традиції «куль часу», які спускали в портах, щоб моряки могли звірити хронометри. Так народилася традиція, яка триває досі.

У той самий вечір, коли Нью-Йорк вперше гудів під вибухи «святкового» динаміту, в українських містах і селах панувала зовсім інша атмосфера, розділена кордонами імперій.

У Києві, що тоді входив до Російської імперії, через юліанський календар було лише 18 грудня. Тривав суворий різдвяний піст (Пилипівка). Тому кияни не святкували, а готувалися до Різдва: місто жило тихо, без гучних забав. Свій Новий рік (свято Василя) вони зустрічали лише за два тижні, і це було більше родинне та релігійне свято, ніж світська вечірка.

Львів і вся Галичина, що на той час була у складі Австро-Угорщини, жила за тим самим григоріанським календарем, що й Нью-Йорк. Тож львівська інтелігенція в цей вечір дійсно відзначала Сільвестра (переддень Нового року). У моді були бали в «Казино» та вечері в готелі «Жорж». Але головним атрибутом свята стала не електрика, а ялинка, традиція якої саме тоді активно запозичувалася з німецької культури й витісняла стародавній український дідух.

Найцікавіший контраст полягав у самій суті свята: поки на Таймс-сквер зароджувалася культура масових вуличних шоу, в українських селах готувалися до своєї «вечірки року» — Маланки. Це був наш автентичний карнавал із перевдяганням у тварин, вуличними ходами та театралізованими дійствами, який за рівнем веселощів та енергетики не поступався нью-йоркському, але черпав силу не в динаміті, а в тисячолітніх традиціях предків.

Видання з фонду НІБУ: 

Ukraїner. Різдво та Маланка / упоряд. Б. Логвиненко ; голов. ред. Є. Сапожникова. – Київ : Українер, 2023. – 125, 153, [2] с. : 1 карт., фот. – Книга-перекрутка.

Анцибор, Дар’я. Під подушку чи під ялинку? : антропологічне дослідження свят / Д. Анцибор. – Київ : Лабораторія, 2023. – 238 с. : іл., фот.

Пуршега, Тимофій Федорович. Коляда і віра наших предків / Т. Ф. Пуршега. – Чернівці : Друк Арт, 2024. – 88 с. : фот.

Гербіш, Надійка. Різдвяна книжка / Н. Гербіш, Я. Грицак ; іл.: К. Борисюк [та ін.]. – Київ : Портал, 2024. – 118, [1] с. : іл.

Різдво : збірник матеріалів для святкування Різдва / упоряд. Г. М. Бондарук. – Тернопіль ; Харків : Ранок, 2009. – 112 с. – (Народні свята).