Флорентійська церковна унія

4 липня 1439 року візантійський імператор Іоанн VIII, разом з лояльним до нього східним духовенством, підписав з Папою Римським Євгеном IV угоду про злуку Церков. Унія передбачала цілковиту зверхність папського престолу над іншими апостольськими столицями, включаючи Константинополь.
Імператор пішов на такий відчайдушний крок в надії отримати військову допомогу від Папи і втримати свою імперію, що була майже знищена турками-османами.
Авантюра видалася невдалою, Іоанн VIII так і не дочекався жодного підкріплення, а значна частина населення його держави була незадоволена союзом з католиками.

Брав участь в унії і митрополит Київський і всієї Русі Ісидор. Повернувшись, він не знайшов підтримки великого князя московського Василія II, був ув’язнений у Москві, пізніше утік до Константинополя, а після падіння останнього перебрався до Рима.

Усунувши Ісидора, Василь II створив окрему автокефальну Церкву, що не підпорядковувалася ані Риму, ані Константинополю. Так Флорентійська унія спричинила розкол Київської митрополії.

Видання з фонду НІБУ:

Ореховський, В.О. Флорентійська унія 1439 року та православна церква в Україні / В. О. Ореховський // Збірник наукових праць Наук.-дослід. ін-ту українознавства. – 2008. – Т. ХХ. – С. 421-428.

Кочан, Н. І. Флорентійська унія і Київська митрополія: до характеристики розвитку та втілення ідеї унії церков / Н. І. Кочан //Український історичний журнал: науковий журнал. – 1996. – № 1. – С. 28-44