1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31
Ухвалено постанову про депортацію кримських татар

11 травня 1944 р. Державний Комітет Оборони CPCP ухвалив постанову № ГОКО-5859 про депортацію кримських татар. Радянське керівництво розглядало Крим і Кавказ як важливі плацдарми для майбутньої війни з Туреччиною і вдалося до жорсткої політики, щоб прибрати з цих регіонів нелояльне до радянської влади населення.
Оскільки більшість чоловіків перебувала на фронтах Другої світової, в Криму залишались переважно жінки, діти та люди похилого віку. Вони й стали жертвами червоних катів – вранці 18 травня 1944 р. у домівки кримських татар прийшли бійці НКВС і наказали у найкоротший час узяти все необхідне та під конвоєм їхати до залізничних станцій. Тих, хто чинив опір, за свідченнями очевидців, розстрілювали на місці. Нажаханих людей на залізниці “під зав’язку” набили у товарні вагони й відправили до Середньої Азії та Сибіру у сімдесяти ешелонах. Під час кількатижневої дороги людей майже не годували й не давали навіть води. Туалетом слугувала дірка у підлозі вагона. У телеграмі Сталіну НКВС прозвітував про виселення 183 155 осіб. За даними енциклопедії Britannica, їх було понад 200 000. Від нелюдських умов перевезення, а також у перші роки після переселення загинуло понад 46% депортованих кримських татар.
Щоб виправдати ці дії радянська пропагандистська машина оголосила кримських татар “зрадниками” і звинуватила у “пособництві нацистам”. Формальною причиною для цього стало те, що 51-ша армія (яка фактично не мала озброєння) не чинила спротиву противникові. Ось як описав ситуацію, що склалася на 24 вересня – 16 листопада 1941 р., боєць 476-го полку 51-ї армії Абдураман Барієв у своїх “Спогадах про воєнні роки”: “Було роздано 18 гвинтівок. Решта 700 солдатів батальйону стояли перед німцями з лопатою та кайлом. Міномети й кулемети були поламані й непридатні…”
На цьому фоні особливо цинічно виглядає факт, що у 1945 і 1946 рр., депортували ще майже 9 тисяч кримських татар, які повернулися додому з фронту. Тільки “на спецпоселенні” в Узбекистані налічувалося, за даними НКВС, 6057 учасників війни, багато з яких мали високі бойові нагороди.
Інформація з сайту НІБУ