Тарас Шевченко написав свій знаменитий «Заповіт»

6 січня 1846 року (за новим стилем) у місті Переяслав, у гостьовій кімнаті будинку лікаря Андрія Козачковського, 31-річний Тарас Шевченко написав вірш «Як умру, то поховайте…». Твір, відомий нам сьогодні як «Заповіт», з’явився в момент найвищої фізичної слабкості поета і його найбільшої духовної сили.

У грудні 1845 року Шевченко працював у складі Київської археографічної комісії. Він мандрував селами та замальовував пам’ятки старовини. У дорозі він сильно застудився. Хвороба швидко прогресувала й перетворилась на двостороннє запалення легень (пневмонію). У ті часи, до винайдення антибіотиків, такий діагноз часто звучав як смертний вирок.

Розуміючи, що справи кепські, Шевченко дістався Переяслава, до свого давнього друга Андрія Козачковського. Той був фаховим лікарем і робив усе можливе, але стан Шевченка залишався критичним.

Саме в ніч на 25 грудня (за старим стилем), коли Шевченко лежав у ліжку і потерпав від лихоманки, він вирішив, що його дні добігають кінця. Це не було панікою — тільки холодним усвідомленням неминучого. Однак замість прощальної елегії чи молитви, він написав політичний заповіт.

Поет просив не плакати за ним, а повстати: «Кайдани порвіте / І вражою злою кров’ю / Волю окропіте». Він чітко вказав місце поховання — «на Вкраїні милій», над Дніпром.

Цікаво, що врешті Шевченко одужав. Його могутній організм переміг хворобу за кілька тижнів. Але текст, народжений тієї ночі, став точкою відліку для нової української ідеології.

Сам Тарас ніколи не називав цей вірш «Заповітом». У рукописній збірці «Три літа» його записано без назви, лише з датою: «25 грудня 1845, в Переяславі». Назву «Заповіт» вірш отримав значно пізніше. Вперше під такою назвою його опублікували у виданні «Кобзаря» 1867 року (вже після смерті Шевченка). Редактори та видавці інтуїтивно зрозуміли, що це не просто вірш, а остання воля митця.

Будинок, де народились рядки вірша, зберігся донині. Андрій Козачковський був не просто лікарем, а й меценатом та інтелектуалом. Вони з Шевченком товаришували роками. Саме в цьому будинку зараз діє Музей «Заповіту» Тараса Шевченка (частина НІЕЗ «Переяслав»).

«Заповіт» став одним із найбільш перекладених творів у світі (його переклали понад 150 мовами). Він трансформував образ Шевченка з поета-романтика на національного пророка. Іронія долі полягає в тому, що поет, готуючись до смерті у 1846 році, прожив ще 15 років, 10 з яких, на жаль,  — у жорстокому засланні, яке він передбачив своєю безкомпромісною творчістю періоду «Трьох літ».

Видання з фонду НІБУ: 

Шевченко, Тарас Григорович (1814—1861). “Заповіт” Тараса Шевченка мовами народів світу  / Т. Г. Шевченко ; упоряд.: Г. Ф. Семенюк, Н. М. Гаєвська, В. Ф. Чемес ; Міністерство освіти і науки України (Київ), Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – 2-ге вид., допов. і перероб. – Київ : ВПЦ Київський університет, 2024. – 139 с.

Товкайло, Римма. Тарас Шевченко і його книга «Три літа»  : у 2 ч. Ч. 1 / Р. Товкайло. – Переяслав : К С В, 2022. – 243 с.

Шевченкове слово в мовах світу  : словник-довідник / М-во освіти і науки України, Київський нац. ун-т ім. Т. Шевченка ; заг. ред.: Л. П. Гнатюк, Л. П. Дядечко. – Київ : ВПЦ Київський університет, 2020. – 531 с.

Тарас Шевченко – поет, художник, мислитель  : (з матеріалів газети “Буковина”) : бібліографічний покажчик / М-во освіти і науки України, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, Наукова бібліотека ; уклад.: Т. Д. Мурашевич, Ю. І. Калуш. – Чернівці : Чернівецький нац. ун-т, 2015. – 103 с. : іл. – (Буковина).