1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31
Початок заселення Кубані запорожцями

Після ліквідації Запорозької січі російськими військами 16 червня 1775 р. з козаків, лояльних до російської імператриці Катерини II, було сформовано так зване «Військо вірних козаків», або Чорноморське козацьке військо (назва з 1788 р). Під проводом кошових отаманів Сидора Білого та Захара Чепіги ці загони брали участь у російсько-турецькій війні 1787—1791 на боці Росії.
Вражена хоробрістю та особливими заслугами козаків перед імперією, Катерина II подарувала Війську Чорноморському всі турецькі землі між Бугом та Дністром, а також Кінбурнську косу з лиманами та озерами. Але імператриця дуже швидко змінила свою думку і вже 20 лютого 1792 р. видала указ про те, що «добута від Порти Оттоманської земля між Бугом і Дністром прилучається до Катеринославської губернії». Козаки, позбавлені обіцяної винагороди, були обурені і частина їх перейшла до Задунайської січі, що була на службі у турецького султана Селіма III.
Згідно з оголошеним 2 липня 1792 р. указом Катерини II решта Чорноморського козацького війська отримувала “в вечное владение состоящий в области Таврической остров Фанагорию, с землей между рекою Кубань и Азовского моря лежащего…”
Тобто мала заселити південний кордон Російської імперії.
7 вересня 1792 р. перша група запорозьких козаків (3847 осіб) під командуванням полковника Чорноморського козацького війська Сави Білого висадилася в Тамані. Під час першої хвилі міграції на Кубань переселилося близько 25 000 українців. Імператриця сподівалася таким чином позбавити Чорноморське козацьке військо зв’язків з Задунайською січчю, захистити кордони своєї імперії і використати козаків у нових загарбницьких війнах.