Польська ліквідаційна комісія

Після придушення повстання під проводом Тадеуша Костюшка, у 1795 р. Річ Посполита припинила своє існування і була поділена між Австрією, Пруссією та Російською імперією. Так само, як й інші поневолені народи Європи, поляки мріяли про суверенну державу і скористалися шансом створити її на початку XX ст., коли європейські імперії руйнувалися внаслідок Першої світової війни. 11 листопада 1918 р. було проголошено незалежність Польщі, а на її чолі став Юзеф Пілсудський.

Процес утворення нових країн неминуче супроводжувався відродженням старих територіальних суперечок. Не були виключенням і Польща з Україною – Галичина стала для них предметом конфлікту.

Попри те, що 19 жовтня 1918 р. Українська Національна Рада проголосила створення української держави, до якої увійшла Східна Галичина, новий польський уряд мав інші плани щодо цієї території. 28 жовтня того ж року в Кракові було створено Польську ліквідаційну комісію – представницький орган відродженої Польської держави в Галичині, що складався з 23 депутатів Австрійського парламенту. 31 листопада комісія прибула до Львова. За планом Регентської ради, князь Вітольд Чарторийський мав 1 листопада перебрати владу від австрійського намісника, але цьому завадили Українські Січові Стрільці.

Видання з фонду НІБУ:

Макарчук, Степан Арсентійович. Українська республіка: нариси про ЗУНР / С. А. Макарчук. – Львів : Світ, 1997. – 192 с. : іл., карты.

Литвин, Микола Романович. Проект “Україна”. Галичина в Українській революції 1917–1921 рр./ М. Р. Литвин. – Харків : Фоліо, 2015. – 380 с.

Литвин, Микола Романович. Історія ЗУНР / М. Р. Литвин, К. Є. Науменко ; Національна академія наук України, Інститут українознавства. – Львів : ОЛІР, 1995. – 361 с. : іл.