НАТО

4 квітня 1949 р. у Вашингтоні підписано міжнародну угоду, що поклала початок Організації Північноатлантичного договору, або NATO. Його метою стало об’єднання зусиль для колективної оборони, збереження миру та безпеки в Північноатлантичному регіоні. Домовленість передбачала спільний захист від агресії – збройний напад на будь-яку країну Альянсу союзники вважатимуть нападом на них усіх.

У свідомості багатьох NATO, перш за все, асоціюється зі стриманням радянської експансії. У 1949 р. Холодна війна вже почалася і розповсюдження комуністичної ідеології справді вважалося серйозною загрозою. Політика СРСР була вельми агресивною, зокрема було зведено “залізну завісу”, здійснено переворот у Чехословаччині (лютий 1948 р.) і заблоковано окупаційні зони Берліну. Крім цього учасники Вашингтонського договору мали на меті запобігти реваншизму у Німеччині, що на той час теж виглядав, як загроза цілком реальна.

Засновниками Альянсу були 12 країн: США, Велика Британія, Канада, Португалія, Данія, Ісландія, Франція, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Італія, Норвегія. Першим Верховним головнокомандувачем став американський генерал, герой Першої світової війни та командувач союзників у Другій світовій війні Девід Дуайт Ейзенхауер. Цікаво, що на той момент деякі країни з цього списку ще досі були колоніальними імперіями і намагалися поширити дію договору на свої заморські території, зокрема, йшлося про бельгійське Конго і французький Алжир. У лютому 1952 р. до NATO увійшли Греція і Туреччина, у травні 1955 р. – ФРН, що стало безпосереднім приводом до створення Організації Варшавського договору. У травні 1982 р. членом NATO стала Іспанія, а в березні 1999 р. – Польща, Чехія та Угорщина. Чергове розширення Альянсу відбулося у квітні 2004 р., коли до NATO приєдналися Болгарія, Естонія, Латвія, Литва, Словаччина, Словенія, Румунія. Станом на 4 квітня 2025 р. членами цієї організації є 32 держави.

Україна в червні 2020 року отримала статус партнера NATO з розширеними можливостями, хоча загалом співпраця нашої держави з Альянсом триває з 1990-х років: спільні військові навчання, реабілітація українських військових за кордоном, впровадження стандартів NATO в секторі безпеки та оборони України.

Агресія Росії проти Грузії, а згодом України підтвердила, що для більшості населення Європи Північноатлантичний альянс досі має велике значення. Але, крім інтересу до NATO виникли й сумніви в його оборонній спроможності. Адже навіть найсучасніша зброя не замінить простої людської рішучості. Питання чи виконають країни NATO свої зобов’язання в разі збройного нападу на одного з його членів залишається відкритим.

Видання з фонду НІБУ:

Сейл, Тімоті Ендрюс Міцний альянс: історія НАТО й глобального післявоєнного порядку / Т. Е. Сейл. – Харків : Фабула, 2023. – 367 с. : карт., фот.

Концептуальні підходи до членства в НАТО: досвід держав-членів: Науково-інформаційний збірник / Національний центр з питань євроатлантичної інтеграції України ; Ред. В. П. Горбулін. – Київ : Євроатлантикінформ, 2005. – 208 с. – (Дослідження і розробки у сфері євроатлантичної інтеграції України ; Вип. 11).

Інноваційні педагогічні технології та методики в освітньому процесі військових навчальних закладів провідних країн-членів НАТО і України: [колективна монографія] / М-во оборони України, Київський нац. ун-т ім. Т. Шевченка. Військовий ін-т ; ред. В. С. Рижиков. – Київ : Ямчинський О. В., 2020. – 341 с. : табл.

Чому НАТО, а не ОДКБ? Нормативно-правовий аспект / Національний центр з питань євроатлантичної інтеграції України ; підгот. О. В. Семіков. – Київ : Знання України, 2008. – 15 с. – (Серія науково-просвітницьких видань “Євроатлантичний курс України”).