Кримська війна: взяття Севастополя

10 вересня 1855 р., після майже року облоги, французькі, англійські та сардинські війська увійшли до Севастополя. Оборона цього міста стала апофеозом Кримської, або, як її ще називають, Східної, війни 1853 – 1856 рр. – наймаштабнішого й найкривавішого збройного конфлікту другої половини XIX століття. Протистояння відбувалося між Російською імперією на чолі з царем Миколою I, з одного боку, і альянсом Туреччини, Британії, Франції і Сардинії, з іншого.

Під час Великої французької революції 1789 р. і бурхливих Наполеонівських війн 1799—1815 рр. Європа зазнала фундаментальних змін – представники непривілейованих верств населення, а саме селянство, буржуа, ремісники, купецтво і люмпени, зрозуміли, що можуть ефективно виборювати собі права. Дуже сприяли цьому поява і масове виробництво стандартизованої вогнепальної зброї. Вчорашній кріпак, після недовгого навчання, озброєний тогочасною рушницею, міг битися не гірше аристократа, який тренувався все життя.

Абсолютистська Російська імперія, з її застарілими феодальними порядками в той час була основним противником змін – недарма її називали “жандармом Європи”. Російська армія брала активну участь у придушенні “Весни народів” 1848 р.

Неефективна аграрна економіка Росії загрожувала самому її існуванню і перед імператором постав вибір – скасування кріпацтва, або подальша експансія і розвиток зовнішніх ринків. Микола I обрав друге і зосередив свої погляди на Османській імперії, що переживала занепад. Південний сусід здавався царю легкою здобиччю, але потужні європейські держави зруйнували всі його плани. Кримська війна стала гіркою поразкою для російського абсолютизму і першим кроком до його колапсу. Основні причини поразки – технічна перевага, краща військова підготовка та освіта особового складу союзників.

Говорячи про Кримську війну, часто забувають, що етнічні українці складали вагому частку російського війська. Майже половина захисників Севастополя була призвана з українських земель, до 70% особового складу Чорноморського флоту були українцями. Водночас у період війни саме на українські губернії припав основний тягар постачання російської армії паливом і продовольством. Селяни прикордонних губерній змушені були нести цілодобові караули на кордоні. Особливо велику роль у забезпеченні російської армії боєприпасами відігравали Шосткинський казенний пороховий завод та Луганський ливарний завод. Тобто російські еліти за старою звичкою “загрібали жар чужими руками”.

У квітні 1856 р. розпочався масовий похід українських кріпосних селян до Перекопу з метою поселитися в Криму і отримати волю від кріпацької залежності. Ця історична подія отримала назву “Похід у Таврію за волею“.

Якщо бажаєте дізнатися більше про ці події та історичний період, запрошуємо до Національної історичної бібліотеки України.

Видання з фонду НІБУ:

Кримська Ілліада: Східна війна 1853-1856 рр. очима сучасників. Події, судження, долі / Л. О. Орехова. – Сімферополь : Таврія, 2004. – 448 с.

Україна у Кримській війні 1853-1856 рр. (до 150-річчя Східної війни)/ В. М. Волковинський, О. П. Реєнт ; Національна академія наук України, Інститут історії України. – Київ, 2006. – 209 с.