Закон про державну мову Західної області Української Народної Республіки

15 лютого 1919 р. Українська Національна Рада ЗУНР затвердила Закон про державну мову. Згідно з яким:

§ 1.

Державною мовою на Західній Обла­сти Української Народної Республики є мова українська.

§ 2.

Сеї мови вживають у внутрішнім і внішнім урядованю всі державні власти і уряди, публичні інституції і державні підприємства.

§ 3.

Законно признаним національним мен­шостям полишає ся свободу уживаня як устно так і в письмах їх матірної мови в урядових зносинах з державними властями і урядами, публичними інституціями і державними підприємствами.

Проєкт закону був опублікований в урядовій газеті “Република”, ось частини його оригінального тексту:

Свого часу після прилучення Галичини до Австрії заведено у всіх галицьких урядах як урядову мову, мову німецьку. Тодішний язиковий патент висловлює без обиняків думку, що спільна для всіх країв мова має бути тим чинником що злучить на вічні часи нову провінцію з австрійською короною. Всякий урядник, що до певного часу не вивчить німецької бесіди має бути як не спосібний до служби усунений.

… предложило правительство Українській Національній Раді проєкт закона про вживання мови у внутрішному і зовнішному урядованню всіх урядів, розуміючи, що се дуже важний крок до зукраїнізовання нашої Держави. Правительство стоїть за тим, що як в кождій державі, так особливо в нашій національній Державі, мусить бути установлена одна мова як мова державна, у нас тим більше, що ми, виконуючи акт самоозначення, проклямували нашу державність на території, заселеній в переважаючій части українським народом.

Мовою державною і лише мовою державною можуть порозумітися всі горожани Держави при спільних засіданнях, соймах, в парляменті, так, як се діється у всіх державах світа. Навіть у поліґльотній Австрії, де Німці не творили більшости, до останніх часів висувано потребу заведення німецької мови як мови державної, мотивуючи се тим, що се державна конечність. Нема про те ніякого сумніву, що державною мовою в нашій Державі мусить бути установлена мова українська. Льоґічним висновком сеї постанови являється дальша постанова, що всі державні уряди і власти, всі державні підприємства і публичні інституції мають обовязок уживати в кореспонденціях між собою і у внутрішному урядованню мови державної. Сей принціп тим більше справедливий, що Українська Република, удержуючи цілий урядничий апарат, всі уряди і власти, безсумнівно має право домагатися, щоби всі урядники і державна служба знали і послугувалися у внутрішному урядованню українською мовою.

Українська Народна Република приняла що до національних меншостей прінціп повної свободи автономічної й особистої, заґарантувала рівні права для всіх горожан Держави без ріжниці віри і національности, а тим самим управнила національні меншости, які заселюють нашу територію, відноситися до державних властей в їх матерній мові, кладучи рівночасно на державні власти обовязок знання мов національних меншостей, а дальше обовязок полагоджування внесків неукраїнських сторін в їх матерній мові.

Видання з фонду НІБУ:

Кондратюк, Сергій Володимирович. ЗУНР: державно-правові засади розвитку парламентаризму: історико-правове дослідження / С. В. Кондратюк. – Львів : Край, 2008. – 215 с.

Макарчук, Степан Арсентійович. Українська республіка: нариси про ЗУНР / С. А. Макарчук. – Львів : Світ, 1997. – 192 с. : іл., карти.

Західна Україна: боротьба за соборність. До 85-их роковин проголошення ЗУНР: Методико-бібліографічний посібник / упоряд. І. Лешнівська. – Львів : Ліга-Прес, 2004. – 107 с.