Визнання Києво-Печерської Лаври історико-культурним державним заповідником

Одним з перших законодавчих актів радянської влади став Декрет Раднаркому “Про відокремлення Церкви від держави і школи від церкви” від 5 лютого 1918 р. Цим започатковано утиски і репресії проти церкви, зокрема конфіскацію церковних земель та майна на користь держави. Аналогічний декрет 19 січня 1919 р. прийняв Тимчасовий робітничо-селянський уряд України.

29 вересня 1926 року ВУЦВК і Рада народних Комісарів УСРР прийняли постанову про “Визнання колишньої Києво-Печерської Лаври історико-культурним державним заповідником і про перетворення її на Всеукраїнське музейне містечко”.

Згідно з постановою, до складу заповідника увійшли ряд музеїв: культів і побуту, нумізматики, староукраїнської будівельної техніки, українських старожитностей, а також І Всеукраїнська реставраційна майстерня, друкарня Всеукраїнської академії наук, храми, фортечні мури, Ближні та Дальні печери, дзвіниці, архівний фонд Києво-Печерської Лаври, бібліотеки.

Наказом РНК УРСР від 10 серпня 1939 р. “Про утворення управління історично-культурного заповідника “Музейне містечко” центрального антирелігійного музею і державної історичної бібліотеки” почала свою роботу Державна історична бібліотека у м. Києві, нині – Національна історична бібліотека України (НІБУ).

Під час “Перебудови” 1985-1991  рр. радянська влада була змушена перейти до більш гнучкої релігійної політики. 7 липня 1988 р. з приводу річниці хрещення Русі релігійній громаді РПЦ було передано територію Дальніх печер, відновлено чернецьке життя і богослужіння. 

На сьогодні Києво-Печерський музейний комплекс – найбільший в України, де зосереджено 144 пам’ятки історії та культури.

Якщо бажаєте дізнатися більше про ці події та історичний період, запрошуємо до Національної історичної бібліотеки України.