Битва під Нарвою

Велика Північна Війна 1700–1721 рр. вирішила долю Північної та Східної Європи на століття. Передумовою війни було невдоволення сусідів Швеції її домінуванням у регіоні, що склалося протягом XVII ст. в результаті успішних завоювань королів Густава-Адольфа та Карла ХI. Проти Швеції, очолюваної славетним монархом Карлом XII, билися Данія, Річ Посполита, Московія, Саксонія, Пруссія і Ганновер.

Почався конфлікт з з облоги саксонськими військами Риги та нападу данців на герцогство Гольштейн-Готторп, яке мало гарантії свого суверенітету з боку Швеції. Восени 1700, розраховуючи забезпечити собі вихід до Балтійського моря, у війну вступила Росія. 40-тисячне російське військо на чолі з Петром I взяло в облогу Нарву (нині місто в Естонії).

Карл швидко примусив датського короля Фредеріка IV вийти з війни і перекинув свої основні сили під Нарву, де 19 листопада завдав нищівної поразки московитам. Шведська армія чисельністю 8500 осіб під особистим командуванням короля Карла за пів години повернула навтіки майже 35-тисячне російське військо.

Переслідування тривало до ранку наступного дня. Шведи захопили 145 гармат та 6000 полонених, у тому числі головнокомандувача, генерала-найманця герцога де Кроа. Близько 8000 московитів загинуло в бою або потонуло в річці Нарва. Загальні втрати шведів не перевищували 2000. Відступаючи, московські солдати вбивали своїх офіцерів. Через декілька днів шведський монарх наказав відпустити на волю всіх російських рядових, бо не бачив сенсу тримати їх у полоні і не бажав страчувати.

Ця поразка стала потужним ударом по репутації Петра – як у Західній Європі, так і вдома. Серед тих, чия віра у авторитет царя похитнулась, був і гетьман Мазепа, який через декілька років вступив у таємні зносини з противниками московитів.